Війна дедалі більше перетворюється на війну дронів, але це не означає, що інші засоби ведення бойових дій втратили свою актуальність.
Це чітко простежується як за даними про втрати особового складу, які ми проаналізували у кількох російських підрозділах, так і за відгуками, отриманими від українських військових. Спираючись на великий масив даних, ми дійшли висновку, що станом на 2025 рік приблизно від чверті до третини бойових втрат усе ще спричинені вогнем артилерії та мінометів. Хоча безпілотники й стали основною причиною втрат, артилерія продовжує відігравати критичну роль, і навряд чи це зміниться у найближчому майбутньому. Натомість ми спостерігаємо процес тактичної адаптації та переосмислення способів її застосування.
Попри зростаюче значення дронів, Росія не полишає зусиль розширити виробництво артилерійських боєприпасів, пороху та гарматних стволів. Після того, як ще у 2023 році російські війська почали відчувати серйозний снарядний голод, Москва вдалася до імпорту боєприпасів із Ірану та Північної Кореї як тимчасового заходу. Однак цей крок виявився рішенням лише на коротко- та середньострокову перспективу. З часом російські підрозділи зіткнулися з постійними проблемами якості, сумісності та надійності імпортованих боєприпасів, що лише підсилило потребу в довгостроковому внутрішньому рішенні.
У відповідь російський військово-промисловий комплекс прискорив модернізацію та розширення виробництва, терміново залучаючи додаткові людські, технологічні та фінансові ресурси для задоволення потреб фронту. Це вимагало масштабування усього виробничого ланцюга: від виготовлення порохів і лиття снарядів до фінального складання та високоточної механічної обробки.
У нещодавньому аналітичному звіті, опублікованому українським порталом «Мілітарний» із посиланням на внутрішні російські документи, було оприлюднено конкретні виробничі показники. Згідно зі звітом, у 2024 році російська армія отримала 1,428 мільйона 120-мм мінометних пострілів. У 2025 році обсяги постачання зросли до 1,961 мільйона, що на 37,3% більше порівняно з попереднім роком. Загалом у 2024 році російська оборонна промисловість отримала замовлення на 1,558 мільйона 152-мм артилерійських снарядів усіх типів. У 2025 році ця цифра зросла до 1,717 мільйона – приріст склав 10,2%.
У підсумку ці цифри вказують на те, що для підтримання такого рівня виробництва Росія змушена дедалі більше розраховувати на внутрішні потужності, а не на зовнішніх постачальників.
Крім того, оскільки стволи артилерійських систем зношуються або знищуються, підтримання вогневої міці вимагає не лише стабільного постачання снарядів, а й безперервної заміни самих стволів.
Команда Frontelligence Insight у співпраці з аналітичною компанією Dallas отримала та проаналізувала унікальні російські закупівельні документи, що стосуються «Заводу № 9» – ключового виробника артилерійських стволів для самохідних гаубиць «Коаліція» та «Мста», гармат для танків Т-90 і Т-14 «Армата», а також для модернізованих танків Т-62 і Т-72. Завод також виготовляє морські реактивні бомбомети РБУ-1000 і РБУ-6000 та є розробником радянської гаубиці Д-30, яка досі використовується російською армією у війні проти України.
Попри міжнародні санкції, запроваджені ЄС, США, Україною, Японією та Швейцарією, завод проходить безперервну модернізацію щонайменше з 2016 року. Станом на квітень 2025 року підрядник ЗАТ «Зеніт-Інвестпром» підготував та передав заводу оновлену проєктну документацію, яку нам вдалося отримати.
Ми дійшли висновку, що Росія розширює виробничі потужності та модернізує обладнання на цьому об’єкті – процес, який був би неможливим без доступу до верстатів і технологій західного походження.
І. Модернізація об’єкта та розширення потужностей
«Завод № 9» розташований на території промзони «Уралмаш» у Єкатеринбурзі – великому центрі важкої промисловості, що історично об’єднує як цивільні, так і військові виробничі потужності. Порівнюючи супутникові знімки з технічними схемами від 2025 року, ми ідентифікували об’єкти, призначені для реконструкції та технічного переоснащення (на карті позначені темно-червоним кольором). Загалом було виявлено шість об’єктів, зокрема два механообробні цехи та цех гальванічного виробництва.
В одній із будівель металообробки (позначеній як МСК) розміщено виробничі потужності кількох видів продукції, включно з платформою «Армата» та самохідною гаубицею «Коаліція».
План поверху будівлі МСК
Реконструкція цієї будівлі спрямована на створення інтегрованого виробничого комплексу для серійного виготовлення вузлів та агрегатів 152-мм артилерійської системи 2А88, що використовується в САУ 2С35 «Коаліція». Комплекс складається з двох цехів: цеху №23, призначеного для механічної обробки та фінішного ручного доведення деталей для системи «Коаліція», та цеху №25
де відбувається складання вузлів і готових виробів, а також пусконалагоджувальні роботи, фарбування, консервація, пакування, комплектування ЗІП (запчастин) та відвантаження на склад.
Скріншот документа з описом призначення об’єкта
Примітно, що слово «Армата», яке часто асоціюється з так званим «танком-привидом», також фігурує в документації: ціла секція будівлі МСК присвячена саме йому. За нашою оцінкою, згадки про «Армату» в цьому контексті, найімовірніше, стосуються виробництва систем управління вогнем або гармат/стволів, що спочатку створювалися для «Армати», але згодом були перепрофільовані для інших машин.
Скріншот документа з описом призначення будівлі МСК
Повна проєктна документація, включно з планами поверхів, технічними деталями та специфікаціями, доступна для завантаження наприкінці матеріалу.
ІІ. Санкції та імпорт
Ключовим висновком нашого аналізу є те, що це розширення, як і його попередні етапи, було б неможливим без західного устаткування. Майже всі критичні елементи виробництва та реконструкції залежать від сучасного високоточного промислового обладнання, що постачається майже виключно з Європи та Тайваню.
Скріншот із узагальненим переліком імпортного обладнання для встановлення у виробничому цеху
Важливо наголосити: йдеться не про дрібні компоненти чи побутову електроніку подвійного призначення, яку пристосували для військових потреб. Навпаки, розширення потужностей відбувається за рахунок великогабаритного промислового обладнання, яке набагато легше відстежувати та контролювати.
Нижче ми наводимо перелік цього обладнання з розбивкою за країнами походження та виробниками:
1. Тайвань
Компанія: KAFO
- Вертикальний фрезерний обробний комплекс VMC-21100+
Компанія: Glory
- Безцентрово-шліфувальний верстат із ЧПК APC 24S NC
Kafo VMC-21100. Source: machinestation.us
2. Італія
Компанія: TACCHI
- Багатофункціональний токарний обробний комплекс із ЧПК для чорнової обробки TACCHI HD/3 450×4000
- Багатофункціональний токарний обробний комплекс із ЧПК TACCHI HD/3 450×10000
TACCHI HD/3. Джерело: electron-services.co.uk
Company: PARPAS
Компанія: PARPAS
- Горизонтальний фрезерний обробний центр OMV Electra
3. Німеччина
Компанія: DMG MORI
- 3-осьовий вертикальний фрезерний верстат із ЧПК DMC 650V
- 3-осьовий вертикальний фрезерний верстат із ЧПК DMC 650V MillTap 700
- Токарно-револьверний верстат із ЧПК DMG Beta 800
- Токарно-револьверний верстат із подачею заготовки DMG Alpha 500
Liebherr LC500. Source: liebherr.com
Компанія: LIEBHERR
- Зубофрезерний верстат із ЧПК LC500
- Вертикальний зубодовбальний верстат із ЧПК LFS 1200
- Вертикальний зубодовбальний верстат із ЧПК LFS 300
- Токарно-револьверний верстат із ЧПК DMG Gamma 1250
Компанія: HERMLE AG
- 5-осьовий обробний центр C42U
4. Сполучене Королівство
PROGRIND 1045 EASY. Source: machinetools.com
Компанія: JONES & SHIPMAN
- Плоскошліфувальний верстат PROGRIND 1045 EASY
Загалом Росія планує поставити і встановити на модернізованому об’єкті щонайменше 22 великі промислові верстати, включаючи фрезерне та інше багатофункціональне виробниче обладнання.
Документи також свідчать, що це не одноразова модернізація, а частина десятирічного процесу розширення та вдосконалення виробництва, нинішня фаза якого прискорена війною. Наприклад, у серії листів, надісланих у 2014 році директору Департаменту базових галузей промисловості Мінпромторгу РФ, генеральний директор «Заводу № 9» запитував експертний висновок для підтвердження того, що певне виробниче обладнання не може бути виготовлене всередині країни, а отже підлягає імпорту. У цих листах запити стосувалися закупівлі обладнання APC 24S-NC тайванської компанії Glory, а також німецької системи LFS 1200.
ІІІ. Наслідки
Попри десятилітню стратегію імпортозаміщення, Росія так і не змогла позбутися залежності від імпорту іноземного обладнання. Майже усі критичні етапи виробництва на «Заводі № 9», а не лише допоміжні процеси, досі залежать від високоточного промислового устаткування з Європи та Східної Азії.
Закупівлю та експорт таких габаритних верстатів контролювати набагато легше, ніж обіг дрібної техніки, відстеження якої (особливо на вторинних ринках) є значно складнішим.
Зростання кількісних показників та підвищення ефективності виробництва переконливо свідчать, що Росія обходить санкції не лише «на папері», а й на практиці. Хоча нинішні обмеження, безперечно, ускладнюють закупівлі, розглянуті документи не показують жодних занепокоєнь чи невпевненості з російського боку у їхній здатності придбати це устаткування – що є доволі тривожним сигналом на четвертому році повномасштабної війни.
Оригінал публікації на Frontelligence Insight
