Конфіденційні документи російського ВПК, які отримала Dallas Analytics, свідчать: державні заводи виготовляли спеціалізоване ракетне пускове обладнання для Ірану й тим самим озброювали сили, які нині блокують світовий енергетичний транзит через Ормузьку протоку. Ці внутрішні документи прямо суперечать офіційній позиції Вашингтона, згідно з якою Росія не допомагає Тегерану.
“Я бачу безліч коментарів від радикально лівих бовдурів і божевільних про те, що Китай і Росія допомагають «чудовій» Ісламській Республіці Іран. Якщо така допомога й існує, то вона дуже незначна; втім, я взагалі в неї не вірю. Їм є що втрачати, до того ж ми б дізналися про це — і дізналися б дуже швидко! Дякую за увагу до цього питання.” Президент Дональд ТРАМП
Допис президента США в Truth Social про роль Росії та Китаю. Джерело: Truth Social
12 жовтня президент США Дональд Трамп у Truth Social відкинув дедалі частіші застереження, що з’являлися у медіа та експертному середовищі: за його словами, підтримка Ісламської Республіки з боку Москви й Пекіна, якщо вона й існує, перебуває «на дуже низькому рівні, але я не думаю, що вони взагалі допомагають».
Через кілька днів, 21 жовтня, Володимир Путін прийняв у Санкт-Петербурзі спеціального посланця президента США Стіва Віткоффа. Російський президент демонстрував готовність до діалогу та запевняв Вашингтон у добрих намірах Кремля: «Якщо ми можемо щось зробити для врегулювання цієї кризи [навколо Ірану], будемо раді допомогти», — заявив він.
Запевнення та заяви про мирні наміри Кремля не є доказом. А ось документація російських ракетних заводів — так. Сьогодні видання Financial Times оприлюднило розслідування, підготовлене з використанням даних Dallas Analytics. У цій статті ми публікуємо первинні документи, на яких ґрунтуються його висновки.
Документи походять із АТ «Корпорація «Тактичне ракетне озброєння» (КТРВ) — державного концерну, який виробляє більшість російських ракет авіаційного базування. Упродовж 2024–2025 років державні підприємства працювали за жорстким графіком поставок за експортним контрактом під шифром К-10. У російських документах цей шифр записують і як «К-10», і як «К10» — залежно від підприємства. Саме так російський ВПК позначає Іран, що прямо підтверджує один із його власних документів, наведений нижче.
Ідеться про пускове обладнання для ЛМУР (легкої багатоцільової керованої ракети), відомої також як «виріб 305» та Х-39. Основні носії ракети — ударні гелікоптери Ка-52М і Мі-28НМ. ЛМУР важить близько 105 кг, має бойову частину масою 25 кг та оптико-електронну головку самонаведення з тепловізійним каналом; через двосторонній радіоканал оператор може керувати ракетою в польоті.
Основу доказової бази становлять внутрішні документи АТ «Державне машинобудівне конструкторське бюро «Вимпел» імені І. І. Торопова» — московського підприємства у складі КТРВ — та його співвиконавців. Базовий документ — розпорядження від 28 лютого 2019 року, погоджене з Міністерством оборони РФ, яким авіаційний пусковий пристрій АПУ-305 поставлено на серійне виробництво. Головним виробником у ньому визначено «Вимпел», співвиконавцями — чотири підприємства: ПАТ «Салют» (Самара), АТ «ДУКС» (Москва), АТ «Науково-виробнича корпорація «Конструкторське бюро машинобудування» (КБМ, Коломна) та АТ «Азовський оптико-механічний завод» (АОМЗ, Ростовська область).
Найширший перелік продукції — в АОМЗ. Завод виготовляє 16 складових частин пускового пристрою: від корпусу, замкового та функціонального блоків, антени ретранслятора і трьох джгутів проводів до кожухів, кронштейнів, комплекту ЗІП і пакування. Це підприємство не є другорядним постачальником: у ніч на 26 вересня Сили оборони України завдали по ньому удару, а експерти Dallas Analytics раніше встановили його причетність щонайменше до семи російських ракетних програм.
У листі керівництва «Вимпела» до КБМ від травня 2024 року, який також підписав начальник 123-го військового представництва, зазначено, що затримки з постачанням блоків живлення ставлять під загрозу вчасне складання пускових пристроїв АПУ-Л і АПУ-305.
У доданому до листа графіку поставок є окремі експортні позиції. Шість рядків стосуються внутрішніх контрактів у межах державного оборонного замовлення і прив’язані до російських гелікоптерних заводів — «Роствертолу» в Ростові-на-Дону, Улан-Уденського авіаційного заводу та «Прогресу» в Арсеньєві. Ще два рядки стоять окремо: ідентифікатора державного оборонного контракту в них немає.
Китайський напрям
Контракт № 532/1629-24//063 з позначкою «Экспорт Китай 192 шт.» передбачає постачання «Вимпелу» 140 блоків живлення для пускових пристроїв у період із середини 2024 до кінця 2025 року. Китай не експлуатує ні Ка-52М, ні Мі-28НМ — основних носіїв ЛМУР, тож ідеться, ймовірно, про інтеграцію на китайських платформах і можливе застосування проти берегових укріплень під час десантної операції. У разі війни за Тайвань ракета цього класу дала б змогу китайським гелікоптерам уражати цілі на узбережжі острова, залишаючись поза зоною дії тайванських переносних зенітних ракетних комплексів. Від далекобійніших систем ППО Тайваню така дальність їх, однак, не захищає.
Ланцюжок постачання К-10
Рядок 5 таблиці — це контракт № 032-24/361//063 з позначкою «К-10». Він передбачає постачання АОМЗ блоків живлення для 90 пускових пристроїв АПУ-Л на дві ракети в період з кінця 2024 до грудня 2025 року. Кінцевий замовник — Іран. Ще два рядки АПУ-Л стосуються «Роствертолу», який виробляє ударні гелікоптери Мі-28, третій — Улан-Уденського авіаційного заводу.
Шифр К-10 з’являється в документах задовго до графіків 2024 року. Лист «Роствертолу» від 6 березня 2023 року, який отримала Dallas Analytics, є відповіддю на запит ВАТ «РОСАТ» щодо постачання майна для експлуатації модернізованих гелікоптерів «М2» іноземного замовника «К-10»; запит переадресовано до холдингу «Вертольоти Росії». Країну-замовника в листі не названо — її називає документ іншого постачальника, наведений нижче.
Заяви самого Ірану узгоджуються з цією картиною. У листопаді 2023 року заступник міністра оборони Ірану оголосив про закупівлю ударних гелікоптерів Мі-28, винищувачів Су-35 і навчально-бойових літаків Як-130.
Як засвідчили фотографії, перші експортні Мі-28НЕ надійшли до Ірану в січні 2026 року — приблизно через дев’ять місяців після запланованого постачання АОМЗ основної частини блоків живлення за контрактом К-10 і за кілька тижнів до початку війни. Отже, Росія озброювала іранську армійську авіацію напередодні конфлікту, участь Москви в якому Білий дім заперечує.
План производства
Інші первинні документи, які отримала Dallas Analytics, підтверджують цю схему. Внутрішній звіт Іркутського авіаційного заводу (ІАЗ) за 2022 рік — на той час філії ПАТ «Корпорація «Іркут» у складі Об’єднаної авіабудівної корпорації (ОАК) — містить графік поставок навчально-бойових і легких штурмових літаків Як-130 на 2023 рік.
Серед вантажоодержувачів у ньому зазначено «ГП-К10». Згідно з графіком, під цим шифром у другому кварталі 2023 року мали відвантажити два Як-130, у четвертому — ще чотири. Усіх інших іноземних вантажоодержувачів на слайді названо й позначено цифровими кодами країн за стандартом ISO: ГП-398 — Казахстан, ГП-104 — М’янма, ГП-012 — Алжир. Лише К10 залишено без назви, хоча код Ірану — 364. Анонімність була навмисною, однак у документах нижче її не дотрималися.
Один документ знімає будь-які сумніви щодо того, хто стоїть за шифром К-10. Це заявка № 12-3226 від 20 жовтня 2022 року від АТ «НВП «Звезда» — виробника російських катапультних крісел — до пермського АТ «Науково-дослідний інститут полімерних матеріалів» (НДІПМ) на постачання 40 піротехнічних комплектів ПК-3,5Я у березні 2023 року. Як виріб у заявці зазначено Як-130, як замовника — ПАТ «Корпорація «Іркут». У графі «Вантажоодержувач» прямо вказано: «К10» Іран. Заявку підписав, зокрема, тимчасово виконувач обов’язків начальника 704-го військового представництва Міноборони РФ, а підставою для військового приймання визначено вказівку Управління військових представництв МО РФ від 27 вересня 2022 року. Терміни збігаються з графіком іркутського заводу: комплекти — у березні, перші два літаки для К-10 — у другому кварталі. Документ також узгоджується з матеріалами про той самий ланцюжок постачання, які раніше оприлюднило United24 Media.
Ці дані підтверджують і відкриті джерела. У вересні 2023 року іранські державні медіа показали кадри нових Як-130 на авіабазі ВПС Ісламської Республіки Іран — першої партії, поставленої за контрактом К-10.
На знімку — перший Як-130, який отримали ВПС Ірану: бортовий номер 101, 8-ма тактична авіабаза в Ісфахані. Той самий номер зазначено навпроти вантажоодержувача К-10 у документах Іркутського авіазаводу, що прямо пов’язує російські виробничі графіки з бойовим складом іранської авіації. 4 березня 2026 року ізраїльський F-35I збив іранський Як-130 над Тегераном — це підтвердило, що літаки, поставлені за контрактами К-10, перебувають на озброєнні Ірану.
Поява комплексу «Изделие 347»
Якщо експорт авіаційних пускових пристроїв посилив новий гелікоптерний парк Ірану, то останні розробки в Росії суттєво розширили можливості застосування цієї ракети.
Під час стратегічних навчань «Центр-2026» (28 вересня — 3 жовтня) російські військові вперше публічно представили новий мобільний наземний комплекс «Изделие 347» («Виріб 347»). Його змонтовано в кузові важкої вантажівки «Урал-63706» «Торнадо-У»: комплекс має поворотну пускову установку на дві ракети, щоглу з антеною радіоканалу передачі даних і пульт оператора. Російські військові оглядачі зазначили, що доопрацювання платформи було мінімальним, оскільки вона використовує серійні ракети та електроніку.
Перехід ЛМУР із класу «повітря — поверхня» до класу «поверхня — поверхня» змінює її стратегічне значення.
Швидкість і дальність
Маючи швидкість близько 230 м/с, ракета долає 14 км приблизно за хвилину — у кілька разів швидше за ударний безпілотник. Під час наземного пуску ракета втрачає перевагу висоти, яку забезпечує гелікоптер. За нашою оцінкою, це зменшує дальність приблизно на 5 км: до близько 10 км для базової версії та 20 км для версії з посиленим двигуном — саме таку дальність Міноборони РФ заявляє для комплексу «Изделие 347». Водночас ракета зберігає наведення оператором, який може скоригувати її курс на ціль в останні секунди польоту. Якщо ж головка самонаведення захоплює ціль ще до пуску, супроводжувати ракету не потрібно, і вантажівка може одразу залишити позицію.
Зброя для удару з засідки
Пускова установка може залишатися під брезентом до моменту пуску, а вже за кілька хвилин вантажівка знову може бути в русі. За нашою оцінкою, одна ЛМУР коштує приблизно як 5–15 ударних безпілотників із бойовою частиною 25 кг, а на українському фронті безпілотники виявилися ефективнішими. Крім того, наведення ЛМУР оператором залежить від радіоканалу, який на лінії бойового зіткнення постійно придушуватимуть засоби радіоелектронної боротьби (РЕБ). Тож для війни Росії проти України цей комплекс має обмежене значення.
Зброя під умови Ормузької протоки
Те, що в Україні має обмежене значення, майже ідеально відповідає умовам вузьких морських шляхів Близького Сходу.
Військова авіація Ірану застаріла й має суттєві обмеження, однак головний стратегічний важіль Тегерана — вузькі прибережні води. У найвужчому місці ширина Ормузької протоки становить лише 39 км. Наземні ЛМУР, здатні атакувати цілі на відстані до 20 км на суходолі чи у морі, дали б іранським силам вагомі можливості для ураження надводних цілей без ризику для авіації.
Сховані під звичайним брезентом вантажних автомобілів, такі пускові установки могли б вести вогонь з укриттів поблизу узбережжя, раптово атакувати комерційні танкери й військові кораблі в міжнародних судноплавних коридорах і залишати позицію до того, як їх виявлять.
Експерти Dallas Analytics не зафіксували ні бойового розгортання, ні фотографічних свідчень наявності наземних ЛМУР в Ірані. Утім, оскільки на українському фронті з потужною РЕБ комплекс «Изделие 347» малоефективний, постає очевидне питання: навіщо його взагалі створювали?
Найпереконливіше пояснення полягає в тому, що Росія адаптувала систему під вимоги конкретного іноземного замовника. Тегеран, який уже отримує пускове обладнання для ЛМУР, — найочевидніший кандидат.
Стратегічні висновки для західних політиків
Документальні свідчення, зібрані Dallas Analytics, складно спростувати. Поки високопосадовці Кремля публічно демонструють нейтральність, російські державні оборонні підприємства систематично постачають військову техніку режиму, який блокує Ормузьку протоку.
Із викладених фактів для Заходу випливають два висновки.
По-перше, військово-морські угруповання в Перській та Оманській затоках мають оновити бази даних загроз з урахуванням високоточних ракет наземного базування з оптико-електронним наведенням, замаскованих під цивільний транспорт, і перевірити здатність своєї оборони протидіяти малим маловисотним ракетам із високою маневреністю.
По-друге, західні політики більше не можуть розглядати війну Москви проти України окремо від постачання нею зброї на Близький Схід, яке дестабілізує регіон. Ормузьку протоку закрила не Україна — Росія допомогла озброїти режим, який це зробив. Світові енергетичні ринки, а з ними водії, авіакомпанії та промисловий сектор, що переплачують за пальне, залишаються заручниками іранських ударів по судноплавству в регіоні. Майбутні санкційні рішення мають визнати Москву активною співучасницею кризи в Перській затоці та виключити будь-які дипломатичні поступки чи передчасне послаблення санкцій.
