Достукатись до небес. Яке іноземне обладнання допомагає Росії в мілітаризації космосу

Документація провідного російського виробника космічних ракет-носіїв АТ «ГКНПЦ ім. Хруничева» свідчить, що Росія не здатна реалізувати програму різкого збільшення виробництва ракет «Ангара» без масштабного імпорту високотехнологічного обладнання. Значна частина цього обладнання постачається китайськими виробниками, які одночасно працюють на ринках США та Європи, а окремі бренди взагалі можуть маскувати своє походження.

Що ви дізнаєтеся з цього тексту. Коротко:

• Росія інвестує десятки мільярдів рублів у різке збільшення виробництва ракет-носіїв «Ангара», які працюють виключно в інтересах Міноборони РФ.
• Наявна виробнича база для цього непридатна, тому в Омську створюють виробничий комплекс із сотнями одиниць нового обладнання.
• Документи свідчать, що значна частина технологічного ядра проекту має бути побудована на китайських верстатах.
• Деякі виробники цього обладнання одночасно працюють із клієнтами в Європі та США. Стосовно ще частини є сумніви у їхньому китайському походженні.

Мілітаризація, яка вже стала дійсністю

Сухе повідомлення інформаційних агентств містило лише кілька фактів. 23 квітня 2026 року об 11:29 за московським часом з космодрому Плесецьк успішно стартувала ракета-носій легкого класу «Ангара-1.2». Станом на липень це був її єдиний запуск у році. Також повідомили, що старт здійснив «бойовий розрахунок космічних військ Повітряно-космічних сил» РФ, а корисним навантаженням стали «космічні апарати в інтересах Міноборони Росії». Інших деталей не було.

Старт «Ангара-1.2», скріншот з відео

Ракета легкого класу «Ангара-1.2» здійснила вісім запусків з 2014-го року (включно з першим, експериментальним). Вона ніколи не мала жодного цивільного чи комерційного замовника. Єдиний замовник ракети, про якого відомо з відкритих джерел, це Міноборони РФ. Дані про корисне навантаження не приховували до середини 2025 року. Майже завжди це були супутники серії «Космос» – стандартна кодова назва для російських військових сателітів різного типу. За інформацією профільних спостерігачів, «Ангара» виводить на орбіту супутники військового зв’язку «Родник» (інша назва «Стрела-3м»). Зокрема, під час квітневого запуску на орбіту вивели чотири таких супутники під кодовими номерами «Космос» 2615-2618.

Паралельно в квітні розгорнувся ще один сюжет, який демонструє, що Росія дедалі активніше використовує космос з військовою метою. Інша ракета «Союз-2.1» також вивела на орбіту чотири «Космоси» (2610-2613). Вони небезпечно зблизилися з фінським розвідувальним супутником ICEYE, який використовують, зокрема, українські військові. Такі маневри створюють ризик пошкодження космічних апаратів.

Агресивні дії Росії за допомогою супутників «Космос» давно є предметом фахового обговорення і публічних пересторог. Окремі апарати цієї серії виконують незвичні маневри зближення з іншими космічними об’єктами, що може свідчити про відпрацювання технологій інспекції, супроводу або навіть потенційного застосування як зброї. Космічне командування США ще у 2020 році офіційно повідомило про випробування Росією протисупутникової зброї. Йшлося про сателіти, які назвали «матрьошка». Апарат «Космос-2543» був носієм іншого об’єкта, який випускали з нього. Простіше кажучи, супутник був носієм снаряду.

«З огляду на поточний стан американо-російських відносин, слід очікувати, що Росія продовжуватиме інвестувати в системи, які можуть уражати об’єкти в космосі», – писали у 2021 році аналітики Chatham House.

Через п’ять років цей прогноз виглядає констатацією факту. Для подальшої мілітаризації космосу Росії потрібні нові супутники. Щоб мати більше супутників – потрібно більше ракет, здатних виводити їх на орбіту.

План «4+4»

Dallas Analytics отримали у розпорядження пакет внутрішніх документів АТ «ГКНПЦ им. Хруничева» (далі Центр «Хруничева»), виробника сімейства ракет «Ангара». Вони стосуються поточної діяльності підприємства та його планів із перенесення виробництва до Омська. Зараз підприємство виробляє одну на рік ракету класу «Ангара-1.2». Реалізація проекту збільшить кількість до чотирьох на рік. Одночасно випускатимуть ще чотири на рік ракети-носія важкого класу «Ангара 5/5M».

Дані про нинішні обсяги виробництва розкривають у презентації, створеній у 2026 році і присвяченій перенесенню серійного виробництва ракет «Ангара» до Омська. Ми публікуємо також її повну версію.

Реалізацію плану офіційно підтвердив директор «Роскосмосу» Дмитро Баканов у квітні 2026 року під час засідання Ради Федерації. Сам проект перенесення виробництва не був секретом і раніше. Новими є масштаби фінансування та конкретні виробничі параметри, які розкривають внутрішні документи.

Наведена презентація існує у кількох редакціях. Це дозволяє простежити, як змінювалися бюджетні оцінки. Якщо у лютому перший етап проекту оцінювали у 15 млрд руб., то вже у травні сума зросла до 17,5 млрд руб. (понад $220 млн). 

Згідно з документами, до серпня уряд РФ має змінити постанову №1867, що відкриє фінансування першого етапу проекту. Інших джерел коштів автори документів не передбачають. 

Внутрішні документи також пояснюють економічну логіку проєкту. Автори прямо визнають: нинішнє виробництво ракет «Ангара» збиткове. За їхніми розрахунками, підприємство зможе вийти на прибутковість лише після державного фінансування та збільшення обсягів виробництва до схеми «4+4» протягом десяти років.

«Вплив на якість продукції»

У травні 2026 року в Центрі «Хруничева» готують пакет із трьох деталізованих документів, в яких роз’яснюють: як і куди планують витрачати 17,5 млрд рублів державної субсидії. Окрім того, із цих документів стає зрозумілим нинішній стан виробничих потужностей Центру «Хруничева». Усі три документи проходять через Віктора Равільовича Алімова – спеціаліста відділу закупівель, який вже займався придбанням нового обладнання для омського філіалу Центру.

Два документи – «Паспорт об’єкта» і «Обгрунтування видатків» – дають змогу буквально «розібрати» майбутній завод по цехах. Вони показують не лише те, що планують побудувати, а й чому існуюче виробництво збиткове й не здатне забезпечити заявлені обсяги випуску (зараз планові збитки підприємства становлять 3 млрд руб. на рік, – Авт.)

Названі документи є надзвичайно деталізованими планами і містять:

• Номери і описи корпусів, які слід реконструювати;
• Корпуси, які планують будувати з нуля;
• Звіти про стан існуючого устаткування;
• «Вузькі місця» (цитата з документів – Авт.) у кожному з цехів, які не дають реалізувати плани. Відповідно, що саме треба зробити для їхнього усунення.

З документів випливає, що в Омську фактично створюють новий завод. Проект передбачає реконструкцію п’яти виробничих ділянок і будівництво ще п’ятьох з нуля. Крім того, планується спорудження локомотивного депо для внутрішньої логістики, а потреби підприємства в електроенергії зростуть на 100 МВт.

Другий документ (Обгрунтування видатків) додає до цих даних також потреби у придбанні технологічного обладнання для заповнення виробничих потужностей. Загалом ідеться про 541 одиницю устаткування вартістю 3,62 млрд рублів (понад $46 млн). Повні версії документів для детального ознайомлення додано, але загальні висновки дивіться на інфографіках.

Якщо узагальнити ці дані, стає зрозуміло: нинішня виробнича база просто не відповідає амбіціям проекту. У більшості ключових цехів обладнання має фізичний знос 90%, а окремим виробничим ділянкам понад півстоліття. Автори документів прямо визнають, що це «негативно впливає на якість продукції». Під «продукцією» вони мають на увазі ракети, виробництво яких держава планує збільшити у кілька разів.

«Вузькі місця»

Чим саме планують вирішувати проблеми, показує третій документ із пакета, «Розрахунок вартості». Тут розшифровують, що саме входить до 541 одиниці обладнання, запланованого до закупівлі. Саме цей документ найкраще демонструє реальний рівень технологічної залежності російської космічної промисловості від імпортного обладнання.

На перший погляд може здатися, що імпорт відіграє другорядну роль. Із 541 одиниці обладнання 477 мають російське походження. Китайських лише 57, ще дві вироблені в Болгарії (устаткування ТМ «Rezon»).

Але такий підрахунок вводить в оману.

Складський стелаж і програмований обробний центр однаково рахуються як одна одиниця обладнання. Але їхня роль у виробництві ракет принципово різна. Після класифікації обладнання за його технологічною важливістю картина різко змінюється. Частка китайських виробників серед критично важливого устаткування зростає майже до третини (28,2%).

Документи демонструють ще одну закономірність. Якщо виділити лише те устаткування, яке покликане закрити нинішні «вузькі місця» на виробництві, то у цеху металообробки частка Китаю складе понад 47%. У цеху композитів та гумотехнічних виробів менше – 15,9%. Але єдиний програмований обробний центр тут – також саме китайський. 

Китайський і «китайський» бізнес 

Картина стає ще промовистішою, якщо аналізувати не кількість обладнання, а гроші. На технологічне ядро планують направити 84% з понад 3,6 млрд руб. Решта – на різні столи і стелажі. У випадку суто китайських закупівель на технологічне ядро іде навіть більше – 91,5% кошторису.

Загалом Центр «Хруничева» планує купити у китайських постачальників обладнання на суму майже 900 млн руб. Левова частка припадає на 10 компаній.

На низці з цих назв варто зупинитися окремо. Частина компаній відкрито працює одночасно на російському, американському та європейському ринках. Походження інших брендів взагалі викликає запитання.

Найбільший за сумою запланованих контрактів китайський постачальник – Anyang Forging Press Machinery Industry Co., Ltd (Anyang FPM). Це виробник ковальського і пресового устаткування, у якого планують закупити аж вісім приладів. Ці верстати не є найбільш технологічними, але складають базу заводів машинобудування. Документи прямо зазначають: зараз ковальсько-пресовий цех в Омську відсутній. Тобто йдеться про створення нової виробничої лінії.

На головній сторінці сайту Anyang FPM пишаються тим, що «продають товари до США, Німеччини, Японії та ще 80+ держав» і водночас пропонують перемкнутися російськомовну версію.

Загалом імпорт китайського обладнання до ЄС за категорією 8462 (сюди входять гідравлічні преси і ковальські молоти) у 2025 році сягнув 207 млн євро. У першому півріччі 2026 року продажі зросли на 17,6% до аналогічного періоду торік. 

Склалася парадоксальна ситуація. Одні й ті самі виробники заробляють як на ринках країн, що підтримують Україну, так і на модернізації російської військової промисловості. Ракети «Ангара», які планують створити на китайському обладнанні, виведуть на орбіту супутники Міноборони РФ, а ті нестимуть загрозу уже європейським об’єктам у космосі і на землі. Вплинути на китайських промисловців може тільки реальний ризик втрати саме європейського ринку. Кажучи ширше – торгівля з Росією повинна дорівнювати втраті торгівлі з Заходом.

Право інтелектуальної власності у Китаї теж працює своєрідним чином. Модель молота С-41, яку Центр «Хруничева» збирається купити в Anyang FPM, це стандартизований тип. Такий самий молот можна відшукати і від іншого китайського продавця.

Тому накладання санкцій за торгівлю з Росією на одну юридичну особу важливе, але навряд чи призведе до бажаного результату. Документи Центру «Хруничева» також дають приклад того як у Китаї створюють окремі бренди-одноденки спеціально під російський ринок.

Про компанію VERIA SEIKI, у якої росіяни планують купити два токарних оброблювальних центри (ОЦ) з ЧПК загальною вартістю $1,2 млн, майже нічого не відомо з відкритих джерел. У відкритому доступі відсутні каталоги, а модель верстата (VC52-500SMCY) нагадує стандартизоване позначення, яке використовують різні виробники.

Ще більше питань стосовно продукції бренду DYNO SEIKI. У документах Центру «Хруничева» саме під цією маркою проходять два великі портальні обробні центри з ЧПК загальною вартістю понад $1,2 млн: моделі DSM-2218 та VP-2012. Для першої моделі є номер товарно-комерційної пропозиції від 10 червня 2025 року. Це свідчить, що на момент підготовки кошторису прилад або вже у Росії, або є налагоджена схема постачання.

У Росії продукцію під брендом DYNO SEIKI просуває, зокрема, компанія «Вебер Комеканікс». Вони навіть створили спеціальний сайт для цього. І там верстати рекламують як тайванські.

Саме під брендами AWEA та YAMA SEIKI випускають верстат під моделлю VP-2012 (тією самою, що у документах Центру «Хруничева»). На зображенні можна оцінити його масштаб.