Приватна компанія Dallas Analytics отримала документи, які розкривають плани Росії виготовити 72 багатоцільові гелікоптери Мі-8 на Казанському вертолітному заводі протягом 2026–2027 років. Ця цифра майже вдвічі перевищує попередні оцінки спроможностей РФ щодо темпів і масштабів виробництва гелікоптерів цього типу. Яку загрозу становлять ці машини та чи здатне це вплинути на перебіг бойових дій – читайте в нашому новому розслідуванні.
Dallas Analytics отримала у своє розпорядження протокол наради за участю заступника міністра промисловості і торгівлі Російської Федерації Геннадія Абраменкова щодо виробництва вертольотів Мі-8МТВ-1 на АТ «Казанський вертолітний завод». Нарада, у якій взяли участь понад 40 представників оборонних підприємств і державних структур РФ, відбулася 24 лютого 2026 року – у річницю повномасштабного вторгнення Росії в Україну.
Протокол фіксує плани Росії організувати виробництво 72 гелікоптерів Мі-8МТВ-1 у межах державного оборонного замовлення на найближчі два роки. Зокрема, вже у 2026 році планується виготовити щонайменше 37 машин. Документ також містить інформацію про порядок фінансування й авансування виробників комплектуючих, а також про координацію між підприємствами «Вертольоти Росії», «Об’єднана двигунобудівна корпорація», концерном «Радіоелектронні технології» та іншими постачальниками.
Протокол
Министерство промышленности и торговли Российской Федерации (Минпромторг России)
24 февраля 2026 г.
Збільшення можливостей
У грудні 2025 року незалежний аналітичний проєкт Frontelligence Insight дійшов висновку, що РФ здатна підтримувати та навіть нарощувати темпи відновлення авіапарку, попри значні втрати у війні проти України.
Автори дослідження проаналізували витоки закупівельної документації, пов’язаної з російськими авіазаводами у Казані та Улан-Уде, де виробляються гелікоптери сімейства Мі-8. На основі контрактів на постачання комплектуючих вони дійшли висновку, що Росія може виготовляти приблизно 20 військових Мі-8 на рік лише для Міноборони РФ. Водночас загальні виробничі можливості можуть бути значно більшими, оскільки заводи паралельно виконують замовлення для цивільних структур та інших державних відомств.
Нові документи, отримані Dallas, свідчать про те, що Росія спроможна виробляти майже вдвічі більше, ніж вважалося раніше. Зокрема, за даними «Ростеху», у 2024 році Державній транспортній лізинговій компанії (ГТЛК) було поставлено 40 вертольотів Мі-8МТВ-1, виготовлених сукупно на двох основних виробничих майданчиках – у Казані та Улан-Уде.
Втім, як випливає з протоколу наради Мінпромторгу РФ, лише Казанський завод планує випустити 37 гелікоптерів у 2026 році та ще 35 – у 2027-му. Точних даних щодо обсягів виробництва підприємства в Улан-Уде наразі немає. Однак аналіз Frontelligence Insight вказує, що комплектуючі для Мі-8 зазвичай розподіляються між заводами приблизно порівну. Відповідно, можна припустити, що протягом наступних двох років обидва підприємства потенційно здатні виготовити до 80 гелікоптерів кожне.
Загроза десантних операцій
Мі-8 залишається одним із ключових багатоцільових гелікоптерів російської армії. На початку повномасштабної війни проти України ці машини активно використовувалися для десантних операцій, зокрема під Києвом і в Гостомелі. Після значних втрат їхня роль змінилася: гелікоптери почали застосовувати для евакуації, пошуково-рятувальних операцій, непрямих ракетних ударів, а також боротьби з дронами та морськими безпілотниками.
Як випливає з отриманого нами протоколу, виробництво 72 вертольотів Мі-8 реалізується в межах «Комплексної програми розвитку авіаційної галузі РФ до 2030 року». Якщо навіть лише Казанський завод виконає поставлені плани до кінця 2027 року, кількість виготовлених машин фактично перекриє втрати РФ у цьому сегменті авіації за час війни проти України. Це означатиме відновлення спроможностей Росії проводити масштабні десантні операції на рівні, близькому до довоєнного.
Повномасштабне вторгнення в Україну розпочиналося саме з таких операцій. Водночас без суттєвих змін на фронті Росія навряд чи зможе повноцінно використовувати великі вертолітні угруповання безпосередньо на лінії бойових дій.
Однак варто враховувати численні оцінки європейських політиків та розвідувальних структур щодо потенційної готовності РФ до агресії проти країн НАТО. Такі прогнози коливаються між 2027 і 2030 роками. Зокрема, Генеральний інспектор Бундесверу Карстен Бройер заявляв, що Росія може бути готовою до нападу на територію НАТО вже до 2029 року – або навіть раніше.
Таким чином, нарощування Росією десантних спроможностей може становити загрозу насамперед для країн НАТО, зокрема Балтійського регіону. З огляду на географічні особливості та близькість до РФ, будь-яке можливе вторгнення на суші майже напевно супроводжуватиметься активною повітряною компонентою.
Більше — не означає краще
Попри амбітні плани, зафіксовані у протоколі, російський ВПК стикається із серйозними структурними проблемами. Частина з них прямо згадується у документі, що дозволяє говорити не лише про потенційні загрози для країн НАТО, а й про внутрішні слабкі місця російської оборонної промисловості.
Варто погодитися з попередніми висновками експертів: російське командування вважає втрати своїх гелікоптерів значними та прагне якнайшвидше їх компенсувати. Документ також свідчить про підготовку РФ до затяжної війни та, ймовірно, до розширення театру бойових дій.
Водночас протокол прямо вказує на проблеми російського ВПК – зокрема відсутність укладених контрактів, дефіцит авансування та ризики зриву поставок через тривалі виробничі цикли. Крім того, залежність від кооперації десятків підприємств робить систему вразливою до зовнішнього тиску. Саме тому посилення санкцій проти російського ВПК залишається одним із ключових інструментів стримування Росії – поряд із розвитком систем протиповітряної оборони.
Окремої уваги заслуговує пункт протоколу, де зазначено, що «Об’єднана двигунобудівна корпорація» зможе постачати двигуни для Мі-8 лише з вересня 2026 року. Це може свідчити про критичне «вузьке місце» у виробничому ланцюгу.
Документ також демонструє високу залежність від концерну «Радіоелектронні технології» (КРЭТ), який виробляє бортову електроніку та авіоніку. Постачання можливі лише за умови своєчасного авансування, що вказує на фінансову напругу всередині оборонної кооперації.
Показовим є й пункт 6.3 протоколу, який передбачає необхідність «розрахувати кількість вертольотів, яку можливо побудувати у 2026 році». Тобто навіть після оголошення плану у 37 машин реальні обсяги виробництва залишаються під питанням.
Окремо варто звернути увагу на згадку Фонду національного добробуту РФ, кошти якого фактично спрямовуються на підтримку військової економіки. Серед питань, винесених на нараду, згадується діяльність АТ «Вертольоти Росії» до моменту укладення контракту із замовником – зокрема авансування постачальників комплектуючих за рахунок кредитних коштів із подальшим дофінансуванням із Фонду національного добробуту.
Фактично це означає, що резервні державні кошти Росії спрямовуються не на розвиток інфраструктури, соціальної сфери чи медицини, а на підтримку оборонного виробництва та продовження війни.
Отримані документи свідчать про дві паралельні тенденції. З одного боку, Росія намагається відновити та наростити свої десантні й транспортні авіаційні спроможності, готуючись до тривалого військового протистояння. З іншого — навіть амбітні плани Кремля залишаються критично залежними від фінансування, кооперації між десятками підприємств і доступу до компонентів. Саме тому санкційний тиск, обмеження технологічного імпорту та посилення ППО як України, так і союзників по НАТО залишаються ключовими факторами стримування російської військової машини.
Водночас сама тактика ведення бойових дій суттєво змінилася з 2022 року. Безпілотні системи фактично визначають успіх як на землі, так і в повітрі. Як показали Сили оборони України, значно дешевший дрон здатний знищити багатомільйонний гелікоптер. Наразі відомо про розробки систем автоматизації таких дронів, здатних уражати гелікоптери.
Тому ще одним способом, яким країни НАТО можуть протидіяти російській загрозі, є поглиблена співпраця з українським ВПК. Так само, як допомога та досвід українських фахівців стали у пригоді на Близькому Сході, співпраця у цій сфері також може забезпечити ефективну протидію загрозі проведення десантних операцій РФ і звести нанівець відповідні зусилля Росії.
